Жизни, которые мы не прожили Анурадха Рой

На все життя приліпилося до Чанда Розаріо дитяче прізвисько, яке він отримав «на честь князя Мишкіна, який страждав на епілепсію аристократа, з роману Достоєвського „Ідіот“». І не дивно, адже Мишкін Чанд Розаріо справді з диваків. Він немолодий, небагатий, працює озеленювачем у рідному містечку в передгір’ях Гімалаїв і дуже пишається своєю спадщиною світу — алеями прекрасних дерев, які за десятки років з живців перетворилися на велетнів. Але цього йому недостатньо, і він вирішує скласти заповіт. Занурившись у роздуми над своїм архівом, Мишкін перебирає ботанічні журнали, нотатки, щоденникові записи. Серед паперів лежить таємнича бандероль, яку він довго не наважувався розпакувати. І ось настав час дізнатися про те, що ж сталося далекого 1937 року, коли мати Мишкіна, талановита художниця, кинула чоловіка і маленького сина і поїхала в далекі землі...