Дванадцять життів Альфреда Гічкока. Історія короля саспенсу Едвард Вайт

Біографія культової особистості світового кінематографа, творчість якого наганяє мурахи на ось уже кілька поколінь глядачів. Фільми Гічкока напружені, загадкові і при цьому надзвичайно глибокі. Самого режисера вважають класиком саспенсу, а жанр трилер став його візитною карткою. Та ким насправді була людина, яка створила таку значущу кіноспадщину?

Про автора:

Едвард Вайт — журналіст, письменник. Вивчав європейську та американську історію в Оксфорді. З 2005 року працює на британському телебаченні. 2 роки створював історичні програми для BBC.

Теми, які згадуються:

• Католицьке дитинство режисера в часи воєнних нальотів у період Першої світової війни та пандемії грипу;
• Зачарованість митця насильством та жорстокістю, які він майстерно та тонко відображав у своїх стрічках;
• Чому видатний режисер був незадоволений своєю зовнішністю;
• Чи був шлюб Гічкока з дружиною платонічним та чи справді він був незайманим (за винятком того єдиного разу, коли він став батьком своєї дочки);
• Чи залицявся він до актрис і чи просив свого секретаря «еротично розважати» його?

Цитати з книжки:

Про Гічкокову любов до їжі та авторитет за столом

«Працювати з Гічем означало їсти з ним, — пояснює Ширлі Маклейн, зірка «Неприємностей з Гаррі». — Я не була тендітною повітряною білявкою, тому йому не хотілось на мене скакати». Натомість режисер запропонував їй пишне частування: «Снідали ми млинцями, яєчнею, фруктами й тостами з джемом. Обідові не вдалося дорівнятись до райських ранкових десертів, а за вечерею довелося трохи попотіти й повчитися їсти в його масштабах: м’ясо, картоплю, закуски, сім страв на переміну й наостанок суфле «Ґранд Марньє». За столом Гічкок почувався вільно й авторитетно: зручна нерухомість тіла сприяла неформальності, дружності й святковості, стіл і стільці захищали від зайвої близькості, довколишній безпечний простір був ідеальним для гри.

Про дружину Гічкока Альму

Альма була незамінною для Гічкока-чоловіка й Гічкока-режисера, — але в ній однаково лишається чимало загадкового. Чи страждала вона від нереалізованих амбіцій, пожертвувавши кар’єрою, аби ліпше підтримувати свого егоїстичного чоловіка, як Джо — героїня Доріс Дей із фільму «Чоловік, який забагато знав»? Чи проривалася крізь полчища гірких думок про те, що вона, вірна домашня берегиня, не в силах змагатися з чарівливим об’єктом чоловікових розкутих фантазій, — як Ґей зі «Справи Передайна» й Мідж із «Запаморочення»? Є підстави припускати, що відповідь на всі ці питання ствердна, — однак сама Альма свідомо вирішила не лишати про себе інформації, яка не пройшла крізь гічкоківський фільтр.

Про спостережливість режисера

За свідченнями очевидців, Гічкок не лише жваво цікавився спогляданням і підгляданням, а й був надзвичайно спостережливим та передбачливим. Він часто відбирав акторів і сценаристів на основі інтуїції, зчитуючи їх за двадцять хвилин розмови або на обіді, де вони балакали про що завгодно, але не про фільм. Дехто з колег і партнерів розказував байки про його надприродні здібності. Вочевидь, режисер міг миттю зчитати будь-чиї характер і мотивацію, зразу всіх розкушував і блискавично вловлював брехню. З огляду на його соціальну незграбність у це важкувато повірити, але ті, хто найліпше його знав, наполягають на «надприродному шостому чутті». Навіть дехто з тих, хто ніколи не мав честі з ним зустрітися, були схильні триматись такої думки.