ПОСTТЛІН, АБО Володимир Дячун

ПОСТТЛІН, АБО… : стрибнути у небо якоїсь смиренної миті нестерпно короткого блиску дня. Словесні згустки (антифони, «фольки», фони-анти), бува, супроводжують, кристалізуючись, усе життя віршника – іноді вони спалахують, загусаючи, упродовж дня-ночі; те й інше – присутні у цій книзі. Чи ж це, видається, н е з м и р е н н я з тим, що невблаганно насувається в околи усього живого, – з тлінністю? Або, навпаки, – з м и р е н н я? Отака «мить смиренна»?! Знову ж таки – те, й – інше. Чи ж вдасться «вистрибнути» з цього тліну, і це буде – «посттлін», інакше, стрибок уже і є ним?