Не турбувати! Як сфокусуватися в інформаційному шумі Кэл Ньюпорт

Книжка про найважливішу навичку XXI століття - вміння глибоко фокусуватися. 

Автор дає поради, як зробити глибоке фокусування основою для виконання будь-яких завдань, дозовано сприймати інформацію, розумно користуватися соціальними мережами, змінити свої звички, щоб концентруватися на роботі та досягати успіху.

У швейцарському кантоні Санкт-Ґаллен, на північному березі Цюрихського озера, розташоване містечко під назвою Боллінген. Саме його в 1922 році обрав психіатр Карл Юнг, щоб побудувати там собі захисток. Почав зі звичайного двоповер­хового мурованого будинку, який назвав Вежею. Повернувшись з Індії, де поширена практика мати в будівлях приміщення для медитації, він додав до Вежі приватний кабінет. «У моєму захистку я перебуваю віч-на-віч із собою, — говорив Юнг про цю кімнату. — Я тримаю ключі завжди при собі, ніхто не заходить туди — хіба що з мого дозволу».

У книжці «Щоденні ритуали» (Daily Rituals) Мейсон Käppi на основі інформації про Юнга, здобутої з різних джерел, відтво­рює режим праці видатного психіатра в його Вежі. Каррі повідом­ляє, що Юнг прокидався о сьомій ранку й після ситного сніданку безперервно писав дві години поспіль у своєму кабінеті. Післяобід­ній час він часто присвячував медитації чи довгим прогулянкам сільськими околицями. У Вежі не було електрики, тож коли суте­ніло, світло йшло від оливних ламп, а тепло — від каміна. Спати Юнг лягав о десятій вечора. «Від початку я мав у цій Вежі потужне відчуття спокою і відновлення», — казав він.

Хоча боллінгенська Вежа й викликає аналогії з дачним будин­ком, із життя Юнга стає зрозуміло, що цей дім біля озера був побу­дований зовсім не для відпочинку. У 1922 році, коли психіатр при­дбав цю ділянку, він не міг дозволити собі відпустки. Лише за рік до того вийшла його книжка «Психологічні типи» — фундаментальна праця, у якій Юнг сформулював власну концепцію, закрі­пивши нею розбіжності з ідеями колишнього друга й наставника Зигмунда Фрейда. Його дискусія з Фрейдом у 20-х роках минулого століття була проявом неабиякої відваги. Для того, щоб аргумен­тувати власну позицію, викладену в цій монографії, Юнгу доводи­лося працювати не покладаючи рук: писати нові статті й книжки, які сприяли становленню аналітичної психології — так називався заснований ним новий напрям.

У Цюриху Юнг був постійно зайнятий — лекції, лікарська прак­тика, консультації. Повсякденні клопоти забирали весь його час, не даючи можливості зосередитися на науці. Він хотів змінити іс­нуюче розуміння несвідомого, а це завдання вимагало ретельного обдумування, на яке Юнгу з його шаленим ритмом життя просто не вистачало часу. Тож у Боллінгені він усамітнювався не відпо­чивати від своєї професійної діяльності, а для того, щоб досягати в ній нових висот.

Карл Юнг став одним із найвпливовіших мислителів XX століт­тя. Його успіху сприяло багато чинників. Однак я хочу зупинити­ся лише на одному з них — на тому, наскільки наполегливо Юнг розвивав у собі навичку, яка, безсумнівно, відіграла основну роль у його досягненнях.

Це зосереджена творча праця — професійна діяльність за умов максимальної концентрації і напруження когнітивних здібностей. Така праця веде до створення чогось принципово но­вого, зміцнює наш творчий «м’яз». Крім того, цей процес є унікаль­ним, його не може повторити пересічна людина.

Зосереджена творча праця дозволяє видобути максимум із на­ших інтелектуальних потужностей на їхньому поточному рівні. Десятиліття досліджень у галузі психології та нейробіології довели, що стан розумової напруги, коли людина повністю занурюється в роботу, сприяє зокрема покращенню її інтелектуальних здібнос­тей. Саме зосереджена творча праця як метод сприяла на початку XX століття розвитку такої складної науки, як академічна психіатрія.

Термін «зосереджена творча праця» мій. Карл Юнг навряд чи так називав цей метод, однак те, як учений працював у той пері­од, доводить, що він прекрасно розумів його суть. Юнг побудував кам’яну вежу в лісі, щоб мати місце для зосередженої творчої пра­ці. Для здійснення цього задуму йому були потрібні час, енергія і гроші. Крім того, це відволікало його від купи інших нагальних справ. Як зауважує Мейсон Каррі, регулярні поїздки до Боллінгену здійснювалися в той час, який Юнг мав би витрачати на роботу в клініці: «Попри велику кількість пацієнтів, яких він лікував, Юнг не соромився брати додаткові вихідні». Зосереджена творча пра­ця стала головною справою його життя, і це був непростий вибір, однак саме завдяки їй Юнгу вдалося зробити всі свої наукові від­криття.

Якщо проаналізувати життя багатьох видатних людей різних епох, з’ясується, що здатність до зосередженої творчої праці була їхньою спільною рисою. Як і Юнг, але задовго до нього, Мішель де Монтень, французький письменник XVI століття, працював у власній бібліотеці, розташованій у південній вежі, яка височіла над мурами його шато. Марк Твен написав більшу частину «При­год Тома Сойєра» в будиночку на фермі Quarry в штаті Нью-Йорк, де проводив літо. Кабінет Твена був настільки ізольований від головного будинку, що до столу рідним доводилося кликати його за допомогою ріжка.

Повертаючись до сучасності, згадаймо Вуді Аллена, який за сорок чотири роки, з 1969-го по 2013-й, став сценаристом і ре­жисером сорока чотирьох фільмів, двадцять три з яких стали номінантами Американської кіноакадемії. Небачений рівень твор­чої продуктивності! Проте в Аллена ніколи не було комп’ютера: усі сценарії він писав на німецькій ручній друкарській машинці Olympia SM3. До Вуді Аллена з його неприйняттям комп’ютера приєднується й Пітер Хіггс — фізик-теоретик, який задля зосе­редженої праці настільки ізолювався від світу, що журналісти лед­ве змогли знайти його після присудження вченому Нобелівської премії. Джоан Ролінґ користується комп’ютером, однак загально­відома її відсутність у соціальних мережах протягом написання серії романів про Гаррі Поттера попри те, що цей період збігся із шаленими темпами розвитку мереж і повальним долученням...