Хітмейкери. Наука популярності та змагання за увагу Дерек Томпсон

Ця книжка про найбажаніший і найдефіцитніший ресурс XXI століття — людську увагу. Дерек Томпсон досліджує найпопулярніші феномени нашої епохи — від рок-хітів до Доналда Трампа, від французьких імпресіоністів до голлівудських блокбастерів, від Adele до «Гри престолів». «Хітмейкери» допомагають зрозуміти механізми, завдяки яким ті, а не інші бізнеси, політики, кінофільми та поп-зірки, здобувають любов мільйонів.

Пісня, що підкорила світ

Марко Поло описує міст, камінь за каменем.

— Але який саме камінь втримує міст питає Кубілай Хан.

— підтримується не тим чи іншим каменем,—відповідає Марко,—а лінією арки, яку вони всі утворюють.

Італо Кальвіно, «Міста незримі»

Гільдія Картографів уклала Мапу Імперії, що за розміром відповідала самій Імперії та відтворювала її цятка в цятку. Наступні Покоління, не аж такі віддані Науці Картографії, як їхні Попередники, побачили, що неосяжна Мапа була Непридатною і, не без певної Безжальності, віддали її на Поталу Сонцю та Зимі. У Пустелях Заходу і дотепер трапляються Обдерті Рештки Manu, прихисток Тварин і Жебраків...

Хорхе Луїс Борхес, «Щодо точності в науці»

Першу пісню, яку я полюбив, співала моя мати. Щовечора вона сідала ліворуч на моє ліжко і заводила ту саму ко­лискову. Її голос був приємним і негучним, саме таким, як треба у спальні. За відвідин її батьків у домі в Детройті, моя співала цю ж мелодію вже нижче, хриплуватим тембром і німецькою. Я не знав, що означали ці слова, але мені подобалась їхня прадавня таємничість у цьому ста­рому домі: «Guten Abend, gute Nacht...»

Я вважав цю пісню родинним спадком. Проте в першо­му класі, під час однієї з моїх перших ночівель у гостях у рідному місті Вірджинія, юний друг накрутив музичну скриньку біля свого ліжка і цифрові дзвіночки продзвені­ли знайому мелодію.

Так я дізнався, що материнська пісня не була родин­ним секретом. Вона була на диво розповсюдженою. Дуже ймовірно, що ви її чули десятки, а може, й тисячі разів. Це колискова Йоганнеса Брамса «Wiegenlied» «Спи солодко, маля, до наступного дня...» Понад століття, щовечора, мільйони родин по всьо­му світі співали варіанти колискової Брамса своїм ді­тям. У Західній півкулі це одна з найвідоміших мелодій. Зважаючи на те, що колискову співають щовечора сотні днів на рік упродовж кількох років життя дитини, цілком імовірно, що колискова Брамса може бути однією з най- знаніших пісень Західної півкулі, якщо не цілого світу.

«Wiegenlied» безумовно красива, проста і монотон­на—усе, що потрібно для будь-якої пісні, яку наспівують немовлятам стомлені батьки. Одначе така універсальна мелодія є також і загадкою. То як німецька мелодія XIX століття стала однією з найпопулярніших пісень у світі?

Йоганнес Брамс, народжений у Гамбурзі 1833 року, був од­ним із найвідоміших композиторів свого часу. «Wiegenlied»

була його блискавичним успіхом. Оприлюднену 1868 року на піку слави, композитор написав цю пісню як колиско­ву для новонародженого сина давньої подруги. Та незаба­ром вона стала хітом по всьому континенту й у світі.

Одним із прийомів Брамса, за допомогою якого він щоразу наповнював свій глибокий колодязь красивих мелодій, було змішування стилів. Композитор вивчав міс­цеву музику і був вправним «крадієм» мотивів, які легко закарбовувалися в пам’яті. Мандруючи Європою, він ча­сто відвідував тамтешні міські бібліотеки і, вишукуючи зібрання народних пісень, вивчав стоси нот і переписував місця, що найбільше вподобав. Подібно метикуватим су­часним авторам пісень, які відтворюють гук чужої мелодії у власній музиці, чи як розумний дизайнер, який краде оздоблення з інших продуктів, — Брамс уплітав народні мотиви з усіх усюд у свої твори.

За кілька років до написання своєї відомої колиско­вої Брамс закохався в юну сопраністку з Гамбурга на ім’я Берта. Вона співала йому багато пісень, як, примі­ром, австрійську фолькову пісню Александра Бауманна «S'isAnderscht». Кілька років потому Берта вийшла заміж за іншого, і пара назвала свого сина Йоганнесом на честь композитора. Брамс, своєю чергою, хотів виявити вдяч­ність—і, можливо, усе ще живе кохання. Він написав для них колискову, засновану на австрійській фольковій пісні, яку йому співала Берта. За слова Брамс узяв вірш із відомої збірки німецьких поезій «Des Knaben Wunderhorn»:

Добрий вечір, добра ніч,

Забирайся під ковдру

Замахну трояндами, заквітчану гвоздиками.

Уранці, дай Боже,

Ти прокинешся знову. Улітку 1868 року Брамс послав родині ноти колискової з поміткою. «Берта зрозуміє, що я написав ’’Wiegenlied” для її маленького. Вона сприйме цілком природно, що поки вона заколисує Ганса, любовна пісня звучить і для неї». Перше велике публічне виконання колискової відбулося за рік, 22 грудня 1869-го у Відні. Це був величезний ко­мерційний успіх. Видавець Брамса поквапився зробити 14 аранжувань мелодії—найбільшу кількість серед будь- яких творів композитора на той час—включно із чолові­чим хором на чотири голоси і три частини для фортепіано, арфи й цитри.

«Багато з Брамсових мелодій красиві, але "Wiegenlied” унікально відповідає стандартній структурі, яку сьогод- нішнішанувальникимузикирозпізнаютьвгуках,—сказав Деніел Беллер-МакКенна, дослідник творчості компози­тора, який входить до ради директорів Американського Товариства Брамса». «У ній є ключові елементи повтору і легкої несподіванки»,—продовжував він, періодично на­співуючи мелодію поки ми розмовляли. «Wiegenlied» була самобутнім твором. Та водночас і на диво знайомою—мік- сом алюзій на народні пісні та гамбурзьких спогадів. Один музикознавець сказав, що твір так скидався на первісну фолькову пісню Бауманна, що був, власне, «прихованою, але впізнаваною пародією».

Та ця історія однак не відповідає на суттєве питання щодо колискової: Як вона поширилася по всьому світі? У XX столітті більшість поп-пісень набували популярності, бо їх раз у раз крутили на радіо чи в інших засобах мас-медіа. Пісні прокладали собі шлях до вух публіки через автомо­більні аудіоколонки, телебачення і кінотеатри. Щоб пісня сподобалася, ви спершу мали її знайти; або ж, з іншого погляду, вона мала знайти вас. Проте у XIX столітті твори відомих композиторів мог­ли мандрувати між концертними залами, але відповідної технології, що швидко поширила би пісню земною кулею, не було. Щоб зрозуміти повільні темпи, з якими культу­ра подорожувала за часів Брамса, обміркуйте неквапний трансатлантичний вояж Дев’ятої симфонії Бетховена. Вона дебютувала у віденському Kärntnertor Theater 1824 року, коли композитор, за свідченнями, був уже таким глухим, що не міг почути громових оплесків. Проте перше виконання твору у Сполучених Штатах відбулося за цілих 22 роки, 1846-го, в Нью-Йорку. І ще дев’ять років минуло, поки симфонію вперше виконали в Бостоні.

Уявіть, якби кожен твір мистецтва сьогодні перетинав океан 31 рік. Альбом «Thriller» Майкла Джексона дебю­тував 1982 року, тобто автор був би вже чотири роки в могилі, перш ніж лондонці 2013-го почули би титульну пісню та «Billie Jean». Перший альбом The Beatles «Please Please Me» вийшов у березні 1963 року у Великій Британії, а значить, американці не познайомилися б із The Beatles до середини строку президентства Клинтона. У 2021 році європейці могли б з нетерпінням чекати на перший се­зон «Seinfeld»

Наприкінці 1870-х радіосигнали ще не почали свій рух. На відміну від німецьких родин. Поки Брамс був на піку творчої кар’єри, центральна Європа варилась у казані хао­су війни та голоду. Через 20 років після дебюту «Wiegenlied» у Відні, німецька імміграція до Сполучених Штатів зле­тіла, досягши найвищої точки у 1880-ті. У проміжку між 1870 і 1890 роками США прийняли німецьких іммігран­тів більше, ніж упродовж усього XX століття. Популярна колискова мала щастя вдалого моменту, що її перенесли...