Задоволення від роботи. 30 способів кайфувати від своєї справи Брюс Дейсли

Брюс Дейслі, творець топового британського бізнес-підкасту “Eat Sleep Work Repeat” глибоко переосмислив сучасне сприйняття роботи та задоволення, яким вона може для нас бути. Протягом своєї кар’єри в найбільших медійних організаціях, як-от Twitter, Google та YouTube, Брюс досліджував причини їхнього надзвичайного корпоративного успіху. Він занурився у найвужчі закамарки робочого процесу, спілкувався з провідними експертами та випробовував на собі найрізноманітніші підходи, щоб зрозуміти, як досягти від роботи найбільшої втіхи та видатних результатів. На думку автора, підвищити свою продуктивність можна не жертвуючи особистим життям чи задоволенням від зробленого. У цій книжці Брюс щедро ділиться конкретними техніками та твіками продуктивності, менеджменту, офісного співжиття та командної взаємодії та водночас — глибокими інсайтами про сам робочий процес. Ця книжка допоможе вам суттєво підвищити якість свого робочого життя і віднайти у ньому насолоду. Книга стала бестселлером номер один у своєму жанрі за версією Sunday Times навесні 2019 року та книгою місяця за версією Financial Times. Професор сер Кері Купер описав свої враження як радість читати, а автор бестселера Ден Пінк сказав, що вона може допомогти змінити ваш досвід роботи.

Возлюби роботу свою

Якою була ваша найгірша робота? На свій шістнадцятий день народження, на 28 сантиметрів нижчий від свого те­перішнього зросту в 183 сантиметри, я почав працювати у за­кладі фаст-фуду в центрі Бірмінгема. Я був глибоко невпе­вненим у собі підлітком — мій голос ще не почав ламатися і мені бракувало розв'язності. Новенький у світі роботи, я бо­явся, що мій бос звільнить мене, якщо зупинюся та заговорю з кимось. Так само, як жоден учень не визнав би, що йому подобається навчання, я свято вірив, що не повинен намага­тися полюбити свою роботу. Моє завдання полягало в тому, щоб мовчки протирати столи.

Через свою податливість я став настільки слухняним ро­бітником, що одного разу навіть прибрав самими лише па­перовими рушниками пацючі фекалії з-під раковини. У кра­щі дні мене звільняли від прибирання та веліли натягнути костюм, щоб вийти на Корпорейшн-стріт до не надто друж­ніх футбольних фанатів.

Але чи насправді це була моя найгірша робота? Озираю­чись у минуле, я думаю, можливо, так і є; але на той момент мені так не здавалося. Бо коли я дізнався, що мені дозволе­но розмовляти з колегами, то почав отримувати задоволен­ня навіть від найдовших та найбільш напружених робочих днів. Я зрозумів, що моє щастя напряму залежало від того, як часто я сміявся того дня. Завдяки цим моментам лег­кості я відчував зв’язок із людьми навколо. Трудитися по­руч із ними довгі години було приємніше, ніж сидіти вдома та чекати, коли хтось винайде інтернет.

Далі була робота у пабах, у готелях і на заводах (потріб­но визнати, що набагато легше змиритися з такою роботою, коли ти не мусиш хвилюватися про те, як нагодувати свою родину). Змінюючи одне місце на інше, я почав помічати ці­кавий феномен. Виявилося, що робота під керівництвом му­дрого лідера з продуманим планом часто подобалася мені менше, ніж ті посади, де доводилося працювати босам. Один ресторан мексиканської кухні, де я працював, по-справжньому ожив після того, як скажений директор покинув бізнес у своєму останньому пориві злості. Він був першокласним виродком, але з того часу в нашому закладі почали подавати знамениту чімічангу.

І тоді я став усвідомлювати, що культура місця залежить не лише від керівництва. Кожен працівник відповідальний за це. Ми всі можемо відіграти свою роль у створенні привіт­ного та продуктивного робочого місця.

Стів Джобс якось мовив: «Ти маєш любити те, що робиш». Очевидно, легше сказати, ніж зробити, і такі туманні закли­ки не задовольняють людей. А якщо ми не любимо свою ро­боту, то кого у цьому звинувачувати? Самих себе? Чи можна це використати проти нас? «Якби ти справді хотів цю роботу, то не просив би більшої зарплатні і не скаржився б на завели­кі навантаження або стрес. Можливо, нам варто пошукати того, хто справді тут працювати».

Хоча я й не вважаю, що всю відповідальність за задово­лення роботою потрібно звалювати на плечі індивіда, кожен із нас може додати в обрану роботу хоча б трохи приємності. Проблема в тому, що факти вказують на протилежне. Ідея, що «раніше робота була набагато цікавішою, ніж тепер» має реальне підґрунтя. Всесвітнє опитування робочої сили, проведене Інститутом Ґеллапа, довело, що лише 13 відсотків

працівників «включені» у свою роботу, тобто глибоко захоп­лені тим, чим займаються. У Великобританії цей показник іще нижчий: 8 відсотків. Наші сили підточує невпевненість у майбутньому та робоча атмосфера, яка виснажує навіть у вільний час, коли ми намагаємося встигати читати імейли та, почувши сповіщення у неділю зранку, перевіряємо смартфони, щоб не пропустити якусь невідкладну справу.

Незважаючи на досвід із пацючим послідом, загалом мені щастило у професійному житті. Мені випав шанс пра­цювати для Google, Twitter та YouTube. До того я мав поса­ди у компаніях, що керують журналами Heat та Q, а також на радіо Capital і Kiss. Це були чудові місця, і коли я отримав свою теперішню посаду в лондонському офісі Twitter та став відповідальним за свою команду, то почав отримувати схвальні відгуки відвідувачів про нашу атмосферу та листи з проханнями про підказки, як покращити їхні робочі місця.

Але були часи, коли в Twitter справи йшли не так добре, і це стало головною причиною, чому я вирішив перетворити своє давнє зацікавлення робочою культурою на дослідження. Раніше люди не отримували задоволення від роботи тут, а де­які навіть звільнялися. Інші здавалися виснаженими та при­гніченими. І я не міг зрозуміти, що сталося та як це виправити.

Того періоду глибоких внутрішніх сумнівів у мене виник­ла несподівана ідея почати вести подкаст. Я подумав, що це буде доцільно — поспілкуватися з експертами з організацій­ної психології, людьми, які добре розуміють, що живить робочий простір. На мій подив, багато з їхніх порад здава­лися на перший погляд дуже простими. Тож разом зі спів-засновницею Сью Тодд ми зібрали деякі з них у «Новому ро­бочому маніфесті» — списку з восьми змін, які кожен може втілити задля покращення своєї роботи. Реакція була при­голомшлива. Нам писали полісмени, медсестри, адвокати та банкіри, щоб запитати, як вони можуть використати наші ідеї та адаптувати їх до своїх життів.

Виявилося, що існує достатньо наукових досліджень і роз­відок про те, як отримувати більше задоволення від своєї..