Пн-ПТ: 10:00-18:00
Сб-Нд: Вихідний
‚Навчально-методичний посібник «Основи психопрофілактики» вчень для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «Психологія», «Соціальна робота», «Практична психологія» денної та заочної форми навчання. У посібнику представлені основні поняття та теоретико-методологічні концепції первинної, вторинної, третинної психологічної профілактики порушень психологічного здоров’я учнівської молоді та педагогів.
Навчально-методичний посібник «Основи психопрофілактики» укладання для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «Психологія», «Соціальна робота», «Практична психологія» денної та заочної форми навчання. У посібнику представлені основні поняття та теоретико-методологічні концепції первинної, вторинної, третинної психологічної профілактики порушень психологічного здоров’я учнівської молоді та педагогів. Проаналізовані найбільш поширені порушення адаптації учнів та студентів, розроблені заходи щодо профілактики негативних наслідків стресу та синдрому «професійного вигорання» у педагогів та інших фахівців. Доцільний для використання викладачами загальноосвітніх навчальних закладів, ВНЗ-ів, практичними психологами, студентами педагогічних та психологічних спеціальностей, соціальними педагогами, батьками.
На сучасному етапі розвитку психологічної науки стрес привертає все більше уваги дослідників. Особливу цікавість викликають питання психологічних та психофізіологічних особливостей перебігу стресових реакцій в усіх сферах життя та діяльності людини, особистісний, віковий аспекти, а також вплив статевих особливостей на виникнення, протікання та профілактику стресу. Стрес постає перед дослідниками як особливий феномен, який тісно супроводжує життєдіяльність людини.
Стрес звичайно викликається короткочасними й довгостроковими стресорами. До короткочасних відносяться невдачі, відволікання уваги, страхи, біль, дефіцит часу; до довгострокових - конфліктні ситуації, небезпечна робота, ізоляція, тривалі нервово-психічні перевантаження.
Клінічна симптоматика, що виявляється при гострому і хронічному стресах, багато в чому схожа: виражене безсоння, відчуття болю і тиск в потилиці, шиї, животі, спині, а також в області грудної клітки і очних яблук, рясний піт, утруднене дихання, втома і потреба у відпочинку, нудота, блювота, тремтіння в колінах і т.д.
Для хронічного стресу характерні також і деякі інші симптоми, що не зустрічаються при гострому стресі: порушення нічного сну, підвищення або пониження статевої потенції тощо.
В стресовому стані важко або неможливо здійснювати цілеспрямовану діяльність, утруднені переключення і розподіл уваги, може наступити навіть загальне загальмування або повна дезорганізація діяльності. При цьому навички і звички залишаються без змін і можуть замінити собою усвідомлені дії. При стресі можливі помилки сприйняття, пам'яті (забувається добре відоме), неадекватні реакції на несподівані подразники і т.д.
Проте, у окремих людей незначний стрес може викликати приплив сил, активізацію діяльності, особливу ясність і чіткість думки, стенічні емоції.
Не можна наперед визначити, чи викличе дана ситуація стресовий стан у людини. Поведінка в стресовій обстановці багато в чому залежить від особистісних особливостей людини: від уміння швидко оцінювати обстановку, від навичок миттєвого орієнтування в несподіваних обставинах, від вольової зібраності, рішучості, доцільності дій, розвитку витримки, від наявного досвіду поведінки в аналогічній ситуації.
Переважна більшість людей під поняттям «стрес» розуміє неприємності, горе, сильні негативні емоційні переживання. Частково це правильно, але тільки частково, оскільки величезна радість, несподіваний успіх, тріумф - це теж стрес. Вірніше не стрес, а стресор-чинник, що викликає стан стресу.
На початку цілого ряду захворювань людина відчуває загальний дискомфорт. Потім з'являється слабкість, дратівливість, у дітей - плаксивість. При інфекційних захворюваннях підіймається температура. Всі ці ознаки говорять про якісь ще незрозумілі хворобливі прояви, про неспецифічну, однотипну захисну реакцію організму, яку Г. Сельє назвав загальним адаптаційним синдромом. І лише потім, коли приєднуються інші симптоми (висип на тілі, розлад шлунку, болі в тих або інших ділянках тіла і т.д.), можна говорити про діагноз, про специфічність симптомів захворювання.
В розвитку адаптаційного синдрому розрізняють 3 стадії: реакцію тривоги, фазу опору і фазу виснаження. В першій організм починає, правда, досить боязко, чинити опір умовам, що змінилися, або пристосовується до них. У фазі опору здійснюється адаптація до нових умов, організм повною мірою чинить опір дії стресора. В третій фазі, яка може наступити після тривалої дії стресора, всі резерви адаптації вичерпуються і організм гине. Природно, що остання фаза розвивається далеко не завжди. В більшості випадків організм справляється із стресором на першій або другій фазах загального адаптаційного синдрому.
Люди, знайомі із словом «стрес», найчастіше вживають його з епітетами «емоційний», «психічний». Якщо так, то і емоційний стрес, ймовірно, повинен чинити опір такими ж реакціями організму, як і всі інші види стресу? Дійсно, емоційний, або психічний стрес розвивається по тих же законах загального адаптаційного синдрому. Емоційні подразники - найпоширеніший стресор людини. Хто не переживав невдачі, розчарування, втрату близьких, матеріальні втрати, сором, відчуття провини, захоплення, радість? А хіба це не стресові ситуації?
Такий стан, як правило, обтяжує і якщо в людини з'являється бажання зрозуміти його причину, то варто проаналізувати, які події її життя передували цьому стану. Варто пошукати подавлені образи, невиражені почуття (гнів, тривогу, незгоду з кимось або чимось, глибокий сум, втрату, розчарування, що-небудь ще). Попередником стресового стану може бути етап самовідданості, коли людина забула про себе в ім'я більш «важливих» людей або подій. Лише свідомий пошук й оцінка причин можуть перевести такі сигнали з емоційної сфери в раціональну.
Освіта є традиційним і одним із найважливіших факторів соціалізації особистості в сучасному світі. Але, на жаль, так само традиційним стало уявлення про те, що період навчання невідворотно пов'язаний з погіршенням здоров'я дитини, а основним винуватцем такого погіршення є різноманітні (фізіологічні, психологічні, соціальні) стреси, які переживає дитина в школі чи з приводу школи.
Збереження здоров'я підростаючого покоління є найважливішою соціальною задачею суспільства, бо саме в дитинстві формується здоров'я дорослої людини. Основними складовими здоров'я є не тільки відсутність шкідливих звичок, але і система ставлення людини до себе, до світу, прагнення до самореалізації, здоров'я, активного творчого життя.
На сьогодні можна виділити такі шкільні фактори ризику (проранжовані за силою впливу):
Додаткові шкільні чинники ризику: фізіологічні стреси через невідповідність умов навчання санітарно-гігієнічним вимогам; зниження рівня медичного контролю за здоров'ям школярів; погана організація харчування; у ряді місць відсутність спортивних залів і кваліфікованих викладачів фізичного виховання; низька культура сім'ї з питань охорони і зміцнення фізичного і психічного здоров'я.
Таким чином, боротьба зі стресами, запобігання стресовим розладам, підвищення опірності до стресів є актуальним завданням системи освіти та її психологічної служби.
Навчально-методичний посібник розрахований на педагогічних та соціальних працівників, практичних психологів, соціальних педагогів навчальних закладів, викладачів і студентів вищих навчальних закладів із зазначених спеціальностей.