+38(096)355-29-29
Books Second Life
Відповідаємо на дзвінки

Пн-ПТ: 10:00-19:00
Сб: 11:00-15:00
Нд: Вихідний

Адреса
Київ, вул. Велика Васильківська 74, офіс 10

Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців Оксана Мороз

Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців. Автор — Оксана Мороз.
Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців. Автор — Оксана Мороз. Обкладинка —
Код: 2596

Ця книжка – посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вирусами. Ці віруси інфікують нас щодня. Вони — провідники для тисяч шкідливих тверджень. Вони вбивають свідомість і перетворюють своїх жертв на слухняне стадо. Вони полюють не лише на нас, а й на наступні покоління.

Показати анотаціюЗгорнути
Наявність:
На складі залишилась тільки 1 одиниця
227 грн.

Характеристики Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців

Видавництво
Yakaboo PublishingВидавництво Yakaboo Publishing - Логотип
Обкладинка
М'яка
Мова
Українська
Дата видання
2020
ISBN
978-617-7544-63-9
EAN-13
9786177544639
Ілюстрації
Чорно-білі
К-ть сторінок
288

Про книгуНація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців

Ця книга – посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вирусами.

Ці віруси інфікують нас щодня. Вони — провідники для тисяч шкідливих тверджень. Вони вбивають свідомість і перетворюють своїх жертв на слухняне стадо. Вони полюють не лише на нас, а й на наступні покоління.

Ще...Згорнути

Передмова Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців

Цей розділ дався мені найважче. Спочатку він був глянцевим і загальним, згодом — мотивуючим, потім — філософським. Та завжди з особистого він містив тільки висновки, зроблені за роки компромісів із совістю. Я обрала комфортний для себе фор­мат: суть він передавав, при цьому за кадром залишалися всі пе­реживання, які до цієї суті мене й спонукали.

Книжка була готова. Її читали off the record, і в усіх виникало те саме запитання: а насправді, чому ти пішла від вірусмейке- рів? Ті, хто знав мене, запитували радше з цікавості, відкидаючи озвучену причину втомилася. Незнайомці ж не вірили, що можна взяти і піти зі сфери, яка, згідно з усіма міфологемами, ки­шить таємницями і грошима.

Останньою краплею стала суботня розмова з Оксаною Форос- тиною. Ми тоді вели переговори про видання книжки в Yakaboo Publishing, і вона сказала своє вагоме: на початку має бути ваша справжня історія — тоді люди повірять.

Тож я видалила конформістський текст і написала свою ре­альну історію. Вона така, же, — зі слабкостями, кострубатос- тями, помилками, надіями й компромісами. Підсумком її стала ця книжка.

Мені 37 років. Майже 20 з них я працювала на вірусмейкерів. їхнім завданням було змінити думку і поведінку людей у потріб­ному їм руслі. Моїм — допомогти їм у цьому.

Мені пощастило попрацювати в різних сегментах індустрії і на різних позиціях. Десь я була найманим менеджером, десь ін­струментом, десь консультантом.

Двадцять років тому нічого не провіщало цієї історії. Я була типовою студенткою-зубрилкою. За спиною — перемоги на рес-

публіканських олімпіадах і заліковка лише з п’ятірками. На на­шому курсі ніхто не міг таким похвалитися, і, здавалося, шлях визначений — аспірантура, кандидатська, викладання. Та я опиралася цьому. Я виросла в родині вчителів і дуже добре знала, що таке бути бюджетником в Україні.

Тільки тиск батьків зупинив мене від початку трудового шляху вже на першому курсі — жити на 5 грн у тиждень було дуже складно.

Мій шлях у вірусмейкерство (тоді я зовсім не розуміла, що це він) почався влітку 2001 року в львівському рекламному агент­стві. Воно володіло кількома класифайдами і заробляло від про­дажу реклами в них. Я була звичайним рекламним агентом, якого годують ноги: переконала фірму розмістити рекламу —■ отримала свій відсоток. Збоку все виглядало «чинно і благо­родно», та насправді ми продавали повітря. Декларований на­клад був тільки друкованими літерами, як і ефективність реклами. Зрозуміла я це швидко, але повертатися до 5 грн на тиждень дуже не хотілося. Через кілька місяців я стала керівни­ком відділу і добре вивчила базовий щабель вірусмейкерства — як працює газетна рекламна індустрія.

За кілька років я детально опанувала всі тонкощі «продажу повітря». Побивши кілька рекордів агентства з продажів, вирі­шила, що «виросла» з цих коротких штанців. Мене вабила «сто­рона рекламодавця» з її примарними легкими грошима.

На той момент мій актив поповнився не тільки досвідом ро­боти, а й новою перемогою — вже на студентській республіці з економіки. Недовго думаючи, вирішила, що оптимальним за­стосуванням моїх здобутків у рекламі й економічному виші буде саме банківський маркетинг. У нашому ж класифайді побачила потрібне оголошення з вакансією, відкритою в одному зі львів­ських банків.

На тій співбесіді я отримала важливий урок: те, чому нас учать в університеті, — дуже далеке від реалій бізнесу, а то й су­перечить йому. Уже не пам’ятаю всіх деталей тієї моєї ганьби, але один момент пам’ятатиму завжди. Заступник Голови Прав- ліиня, крутячи в руках мою заліковку, запитав: «Який бізнес краще кредитувати банку?». Звісно, я відповіла — аграрний. Цю відповідь нам втовкмачували всі роки навчання. Пам’ятаю, як змінилося його обличчя, і він сказав: «Дитино, якщо ти ще раз комусь таке скажеш, то тебе не те що в банк працювати не ві­зьмуть, а й на поріг не пустять». Лише те, що всі інші кандидати не змогли сказати й цього, врятувало мене від «прольоту», і я по­трапила до світу фінансів.

Це були надзвичайно цікаві роки. На моїх очах формувався роздрібний банківський бізнес. Банки виходили в люди. Та як працювати з цими людьми, особливо ніхто не знав. Ні як запако­вувати продукти, ні як розраховувати ризики й організовувати внутрішні процеси. Саме в ці роки було закладено міну вповіль­неної дії — вона вибухнула 2008 року.

Моя звичка всюди сунути свого носа допомогла мені попра­цювати на всіх основних напрямках — від вивчення клієнтів до розробки продуктів і їх продажів. Зазвичай моїми основними сферами були маркетинг і комунікації. А переїхавши до Києва, я й зовсім опинилася в епіцентрі банківських ребрендингів і під­готовки банків до продажу.

За ці роки, набивши вдосталь ґуль, я освоїла професіюбілого вірусмейкера — як сформувати у людини потребу, якої у неї нема, і продати їй те, про що вона і не замислювалася. На той час я, як і всі, хто мене оточував, щиро вірили, що ми несемо в наші по­страдянські реалії західні стандарти банкінгу. І зовсім не замис­лювалися, що, привчаючи людей до простих процедур і краси­вих офісів, ми не даємо їм найголовнішого — реальної фінансової грамотності. Власне, її і в нас самих не було. Проте ми тоді не ду­мали про наслідки — ні для банку, ні для його клієнтів. Здава­лося, що ринок буде таким завжди і зростатиме надалі.

Озираючись назад, я назвала би цей період уроками, як з лайна зробити кулю. Осінь 2008 року була не просто холодним душем. Вона розділила моє життя на «До» і «Після». Саме тоді я й зрозуміла, що працюю на вірусмейкерів. Завжди пам’ятатиму той момент прозріння. Була п’ятниця, близько 19-ї. Я раніше виїхала з офісу — роботи особливо не було...

Ще...Згорнути